Evilly personal place

До певного моменту навіть не підозрювала, що такий жанр як „треш”(trash) має місце і в українському кіно. Хоча чому б йому не бути?.. І от такий момент настав – тепер точно знаю, що є. Моментом став перший конкурсний день 34-ого кінофестивалю „Молодість” – в позаконкурсній програмі в Домі кіна демонстрували українське кіно останніх років. 

Мабуть варто спочатку розглянути „треш”, як жанр світового кінематографу. Треш(далі писатиму без лапок), а точніше і правильніше horror-trash, жанр досить старий і поширений у світовому кіномистецтві. Хоча і мистецтвом це назвати важко, та все ж. Найбільший пік популярності розглядуваного жанру припадає на 80-ті роки минулого століття. Взагалі експерти вважають, що треш як самостійний жанр утворився від розмежування перших horror-фільмів. Спочатку були такі популярні шедеври, як „Носферату” (Nosferatu, 1914), „Кабінет доктора Калігарі” (The cabinet of Dr. Caligari, 1919), „Вампіри” (Les Vampires, 1915) та інші. Ці фільми жахів стали настільки популярними, що дана галузь потребувала розвитку. І розвивалася. Але так склалося, що з часом з’явилися дві жанрові гілки. Перша – інтелектуальний трилер, одним з першозасновників якого став знаменитий Альфред Гічкок (Alfred Hitchcock). Дане кіно серед своїх особливостей мало певну прихованість розвитку сюжету, хитрі режисерські прийоми, що намагалися залякати глядача не тим, що показувалося, а тим, що залишалося поза кадром і давало можливість для бурхливого дофантазування в міру своєї збоченості уяви. Зазвичай такі фільми були багатобюджетними. Інша ж жанрова гілка утворила так звану категорію Бі (B-sides) horror-фільмів. Основною ознакою таких фільмів став малий бюджет та лозунг – „показувати можна все”. От і знімали все, що у нормального глядача викликало огиду та відразу. Але не тільки це – ще іноді фільми цього жанру називали „чорною” комедією через досить таки специфічний гумор, побудований на ситуаціях зовсім не комічних. До речі, досить багато відомих нині акторів починали свою кар’єру саме з фільмів жанру треш. Серед таких яскравим прикладом є Мадонна (правда зараз більше відома як співачка, а не акторка, але все ж колись вона знімалася у трешевому кіно). Також деякі режисери на початку своєї кар’єри досить успішно знімали треш. Згадати хоча б Пітера Джексона, відомого сучасному глядачеві за трилогією „Володар каблучок”. Але повернемося до українського кіно...  

Українське кіно взагалі-то досить незалежне від світових кінематографічних тенденцій. Воно завжди перегукувалося з нашим менталітетом, суспільним порядком і в часи Радянського Союзу особливо гостро – з політикою. І в сфері фільмування ми відставали від заходу як мінімум років на 5-10. Звичайно, були ідеї, були митці, але геніальних душила цензура. Але будь-якій дії знаходиться протидія, от тому і не змогли задушити всіх – деякі перлини залишилися і почали розвиватися. Але сьогоднішня розмова не про них, а про молоде покоління кінематографістів.  

„Молодість”. Перший конкурсний день. Переглянута конкурсна програма і тепер настала черга українського кіно, наявність якого у програмці фестивалю викликала тільки велику зацікавленість. Показували все підряд – документалістику, ігрове кіно, анімацію – переважно все короткого метру. Але найбільшу увагу того дня привернув начебто звичайний стереотипно-американський фільм „Час мовчання” Андрія Виштака. А незвичайним у ньому було те, що це був перший справжній побачений мною український треш.  

Андрій Виштак – 21-річний, молодий і амбіційний. Вчиться на 5-му курсі Інституту кіно та телебачення при Київському національному університеті культури та мистецтв. Цей фільм був його п’ятою роботою. Це так – коротка інформаційна довідка. „Час мовчання” був знятий 2004-го року і можна сказати відразу ж потрапив до „фестивального меню”. Сюжет фільму побудований за мотивами оповідання Стівена Кінга „Здібний учень”. Кінг – безперечно культова особа взагалі всього жанру horror. Його книги вже багато екранізували і мабуть ще довго це робитимуть. Трапляються і дійсно гарні екранізації. Але певно серед українських режисерів це перша найбільш „кінгівська” постановка. Так от, напевно Вам вже дуже цікаво, що ж у ній такого трешевого. Але все по черзі.  

Жила собі на світі гарненька маленька дівчинка. Вчилася на відмінно і слухалася батьків. Аж поки одного разу не довідалася, що у сусідньому будинку проживає колишній військовий есесівець, який навіть змінив своє ім’я та прізвище через свої надто відомі злочини... Але не буду повністю переказувати сюжет фільму – це не так цікаво, як розібрати його окремі моменти. Отже, почнемо з моментів. Дівчинка, що навіть досить характерно для її віку, виявилася дуже допитливою. Все було б банально, але цю допитливість цілком нормальною назвати дуже важко. Стосується вона діяльності есесівця в роки війни. І саме тут розпочинається найцікавіше. Дівчинка шантажує колишнього військового, а він в свою чергу повинен розповідати їй все до найменших подробиць. І от саме тут можна захоплюватися акторською грою. Дівчинку на ім’я Тора грає Оля Лисенко. Симпатична молода особа з яскраво вираженою гаммою почуттів. Найкраще їй вдається зображати злість і розлюченість. Не надто награно, вдоста реалістично, коротше – саме те, що треба. А поряд з нею роль старого військового виконує досить відомий і досвідчений актор Сергій Романюк(відомий глядачеві за фільмами „Молитва за гетьмана Мазепу”, „Нескорений” та іншими). Дуже гарний дует вийшов. Іншим дуже яскравим і найбільш трешовим можна згадати останній момент фільму – погляд повний зла і ненависті, водночас і з нотками відчаю, потоки крові на меблях... Ні. Далі не буду розповідати сюжет. Нехай це буде стимулом знайти і переглянути цей фільм, хоча б для ознайомлення з таким феноменом, як український треш.  

Іще у цьому маленькому дослідженні невідомого феномену було б великим упущенням не згадати одну відеороботу, правда художника, а не режисера. Це відео з циклу „Страшно” Володимира Кузьмука. Короткометражка без голосового супроводу, під музику, але з дуже яскравою концепцією. Її спокійно можна відносити до представників розглядуваного феномену. І мабуть буде вона одним з найкращих, хоча і їх не так вже й багато є. Ця стрічка більше схиляється до американських стандартів трешового кіно – у ній немає відомих акторів, немає навіть більш-менш зрозумілого сюжету. Все суто інтуїтивно і найголовніше – багато крові з усіх боків. Маніяки, вбивства, збочення – все це там хоч і небагато, але є. Взагалі дуже цікава робота.  

Коли ж розглядати загальну картину українського трешу, то він досить таки специфічний. Якщо така ознака як малий бюджет для нас не проблема, то з сюжетної точки зору наш треш набагато м’якіший своїх західних аналогів. Чи то вже згадуваний вище менталітет такий, чи спроба створити щось своє, а не рівнятися на західний кінематограф у всьому, але все ж це є явно позитивною рисою. І в закінчення статті хотілося б нагадати, що саме з жанру horror-trash розпочинали свою кар’єру відомі західні актори та деякі режисери. Отже, залишається сподіватися, що для українського кінематографу це лише початок перед розквітом. Маємо надію...

(c) Український Готичний Портал (www.gothic.com.ua)