З цією людиною я вперше познайомилась років з п'ять тому, коли Французький культурний центр влаштовував на кіностудії Довженка ретроспективу його кіно. Тоді в маленькому "совковому" залі були переглянуті його еротичні "Я люблю тебе... Я тебе також ні" (Je t’aime... moi non plus) і "Шарлотта назавжди" (Charlotte for Ever). Враження були незабутні. Особливо від першого, де головну роль зіграла Джейн Біркін.
Мабуть, кожній людині відоме відчуття, коли тілом пробігають «мурахи», а волосся на голові мимоволі стає дибки, коли зупиняється на хвильку дихання, коли всі м’язи тіла зводить в одну мить так, що жодною частинкою власного ж тіла не можна поворухнути, коли голос заклинює десь глибоко в горлянці, а в душі зароджується те, що людство назвало коротеньким словом – страх. У дитинстві таких моментів переживається найбільше, тому можна з впевненістю сказати, що більшості дорослих людей це почуття знайоме з власного досвіду. Страх є одним з тих почуттів, що володіє людством і дозволяє вправно маніпулювати ним же.
Він любив себе, він любив жінок, він любив алкоголь, він любив театр. І все це його згубило. Реальна історія графа Рочестера показана Лоуренсом Данмором (Laurence Dunmore) і зіграна Джонні Деппом (Johnny Depp) у фільмі «Розпусник» (The libertine) 2004 року тільки зараз з’явилась в наших кінотеатрах завдяки підтримці МКФ «Молодість». І оминати її своєю увагою не варто.
Ще одна драма з жанру «криваве кіно». Іноді здається що для французьких жінок ця тема є дуже актуальною, бо фільм «Проблеми щодня» (Trouble every day, 2001), як і «В моїй шкірі» (Dans ma peau, 2002), створено саме француженками. Глибокі дослідження людської психіки невідривно від тіла – от що є актуальним сьогодні у цих дам.
Надзвичайно багато крові, але це не треш. Комусь може видатися дивним той факт, що це справжнісінька драма. До того ж французька. Лише від поєднання тільки цих характеристик вже можна зацікавитись фільмом Марини де Ван «У моїй шкірі» (Dans ma peau, 2002). Ода справжнього мазохіста. Точніше мазохістки.
