Весна, літо, осінь, зима... і знову весна (2003)
Кохання – це ліки, від яких треба вміти відмовитися...
Але відмовитися надзвичайно важко. Навіть молодому самітнику, що живе в густих корейських лісах. Відмовитися не вийшло і в результаті – трагедія. А ще в результаті – фільм культового корейського режисера Кім Кі Дука „Весна, літо, осінь, зима... і знову весна”(Bom yeoreum gaeul gyeoul geurigo bom). Саме трагічність кохання і дуже багато життєвої філософії буддизму стали центральною темою картини. А все це на фоні кадрів надзвичайної краси робить фільм дійсно світовим шедевром.
Ніколи не любила східне кіно. Але якось випадково натрапила на стрічку Такеші Кітано „Ляльки” і буквально в них закохалася. То був не фільм, а просто шедевр. І він кардинально змінив моє ставлення до східного кіно. Саме тому я вже не боялася переглядати „Самаритянку”(Samaria): гарні відгуки про неї заспокоювали – час буде витрачено не дарма. Але насторожувало ім’я режисера – картин Кім Кі Дука я ще не бачила. Але зараз, після перегляду, я знаю точно – час дарма не втрачено.
Це не просто рецензія на фільм, це спогади про те, що вразило...
Мабуть опис фільму слід почати з режисера. Адже часто саме його ім'я служить хорошою (або поганою, чи то пак скандальною краще) рекламою фільму. Але не в даному випадку. Ім'я Вадима Перельмана викликає тільки зацікавленість. Мабуть через славянське коріння цього голівудського режисера і той факт, що "Дім з піску і туману" є його дебютом. 
„Мамай”. Українське кіно нового тисячоліття. Український арт-хаус. Інакше просто важко назвати. Фільм без усіляких екшенів, спецефектів і таких подібних деталей західного кіномистецтва. Однозначно, що „Мамай” сподобається не всім. Це кіно не для розваг широкого загалу. Це навіть не глибока психологічна драма, від якої будеш довго виходити зі стану прострації, а потім ще довше обговорюватимеш з друзями. Це просто мистецтво. Українське.
